Громада Церкви Миколи Чудотворця

Першою обителлю православних у Вілковому була маленька Покровская церква “з лозняку, очерету, глини або мулу”. Вона розташовувалася на березі Дунаю, недалеко від плавнів. У 1818 році поблизу запорізького кладовища був закладений кам’яний фундамент для нової церкви.

Її відкрили 25 березня 1825 року “в ім’я Св. Миколи Чудотворця (весняного) “. “Церква дерев’яна, що міцна, така, що виштукатурює вапном, крита шалівками, престол один, холодний”. У церкві спочатку були дзвіниця і дзвони. У 1899 році ця постаріла церква, що стала тісною, зруйнувалася, і на її місці почалося будівництво нової кам’яної церкви. Вона, як і колишня, була наречена ім’ям святителя Миколи Чудотворця, а освячена 14 жовтня 1902 року.

У 1905 році сенатор Дурново дозволив “побудувати в селищі НовоВілково, на місці недобудованої церкви, нову дерев’яну церкву”. Проте в 1907 році старообрядці починають будівництво не дерев’яною, а кам’яній церкві (будівництво цього храму, в основному, велося на засоби прихожан) яке було закінчено в 1913 році. 3 травня 1913 року храм був освячений єпископом Кирилом (Политовим). 6 травня 1913 року бессарабский губернський архітектор М. С. Сероцинский оглянув будову і визнав його відповідним нормам.

Тут молилися і служили світу: о. Іларіон (Сафронович) – він приїхав у Вилкове в 1880 році; о. Петро (Карпач) – служив з 1930 по літо 1944 роки. Після війни правили служби о. Євдоким, о. Іван, о. Олексій (Мухін), о. Анатолій (Фелонов), о. В’ячеслав (Герасименко). З липня 1992 року і по теперішній час тут служить випускник Одеської Духовної семінарії о. Василь (Сукач).