З історії Церкви:
Це потужний релігійний і громадський рух, що з’явився в Росії у другій половині ХVІІ як реакція на реформи патріарха Нікона, які призвели до фактичного розколу Церкви. Старообрядці оголосили патріарха Никона та його соратників «слугами антихриста», а їхні нововведення – «богопротивною єрессю». Представники панівної Церкви називали старообрядців розкольниками і сектантами.
Старообрядці відстоювали незалежність православної Церкви від держави. Незважаючи на те, що старовірів звинувачують у зовнішній набожності, розкол відбувся не із-за спору про обряд, а через протиріччя про дух віри. В результаті боротьби між нововірами і старовірами перемогли перші. Старообрядці зазнали нищівних переслідувань, частина з них вимушені були виїхати з Росії.
У ХVІІІ ст. в Росії до старообрядства себе зараховувало близько третини всього православного населення держави. Унаслідок постійних гонінь кількість прихильників давнього благочестя постійно зменшувалася. У 70–80-х роках ХVІІ ст. посилилися масові втечі населення із центральних регіонів Росії на околиці держави та за кордон. Наймасовішого характеру цей рух набув на початку ХVІІІ ст. Росію покинуло понад мільйон осіб або 10% усього населення держави.
Головними центрами старообрядського руху стали Російська Північ (Помор’я), Соловецький монастир та Виго-Лексинське гуртожитство, Дон (Чирська обитель), Поволжя з Керженцем та Іргізом; у Білорусі – Вєтка, на Лівобережній Україні – Стародубщина, на Правобережній Україні – Куренівське тримонастир’я, на Буковині – Біла Криниця, у Молдові – Мануйлівка, у Румунії – Славський монастир. Старообрядці великими групами мешкали на Північному Кавказі, Кубані, Уралі, в Сибіруі та в Прибалтиці. У 70-х роках ХVІІІ ст. в Москві формується два загальноросійські центри старообрядців – Рогозький (попівське) та Преображенський (поморське та федосіївське) кладовища.
Никодим (Ковальов)
подзвонити
+38 (044) 416-42-28
Серед місць компактного проживання старовірів в Україні слід виділити: 1) Стародубщину –о дин з потужних центрів старовірів-попівців, який визначав внутрішню і зовнішню політику цього руху. Загалом у Стародубщині виникло більш ніж три десятки поселень старовірів. 2) Поділля, де засновувалися окремі слободи при вже існуючих населених пунктах більш ніж у тридцяти місцях їх компактного проживання. 3) Південна Бессарабія, територію якої почали заселяти старообрядці з кінця ХVІІ ст. Тут проживали козаки-некрасівці та «липовани», якими в різні часи було засновано більш ніж десять поселень, розташованих по Дунаю та розміщених на території України. 4) Єлисаветградська провінція, де старообрядці мали певні пільги: їм дозволялося служити за старими книгами, за соціальною ознакою старовірів зараховували до купецтва й державного селянства. 5) Слобожанщина і зокрема м. Харків.
Успішному поширенню «старої віри» допомагала надзвичайна місіонерська діяльність старообрядців. Незважаючи на віросповідні особливості, старовіри заслужили повагу з боку основного населення завдяки послідовності і взірцевості їхнього життя заповідям Хрсита. Зрештою старообрядство оформилося в окрему етноконфесійну групу. Старообрядці більше турбувалися про народно-економічні інтереси, примноження не державного, а народного багатства та достатку. Провідними місіонерськими центрами стали мануфактурні підприємства купців-старообрядців Центрального промислового району. Щедрість старообрядців була основним фактором переходу духовенства державної Церкви в лоно «старої віри».
Низкою поколінь формувався характер старообрядців: самолюбивий та прихований, але водночас моральний та чесний, з притаманною життєвою хитринкою та спритністю. Незважаючи на те, що старообрядці виділялися характерною скупістю, вони вважали своїм моральним обов’язком допомагати «потребуючим» братам. Для старообрядців не характерним були бездіяльний спосіб життя та розваги. Вони вирізнялися працьовитістю, діловитістю, бережливістю, тверезістю та поміркованістю у своїй життєдіяльності.
Купці-старообрядці суттєво вплинули на розвиток торгівлі та промисловості, де присутність їх капіталу сягала 2/3.
За роки свого існування старообрядське середовище породило сотні видатних письменників, учених, громадських діячів, меценатів та ін. Воно породило найвидатнішого письменника Росії ХVІІ ст. – протопопа Авакума Петрова, висунуло та фінансово підтримало російського вченого-академіка М. В. Ломоносова, колекціонера живопису зі світовим ім’ям, засновника першої в Росії загальнодоступної картинної галереї П.М. Третьякова, всесвітньовідомого театрального діяча та режисера К.С. Станіславського, політиків загальнонаціонального масштабу.
На кошти старообрядців були споруджені та утримувалися тисячі храмів і молитовних будинків, сотні монастирів і скитів, десятки медичних установ, вищих, середньо-спеціальних, середніх і нижчих освітніх закладів. Купці-старообрядці підтримували таких відомих художників, як В.І. Суриков, В.О. Сєров, І.Ю. Рєпін, В.М. Васнецов, В.Л. Боровиковський, К.Є. Маковський та багатьох інших. На їх кошти споруджувалися театри, художні музеї, інститути, університети, вони фінансували журнали і газети.
В роки радянської влади, коли почалися масові гоніння на віруючих, кількість старообрядців скоротилася. Воно переживало глибоку кризу. За радянської влади старообрядство стало не лише нечисленним, а й малоосвіченим, оскільки його основною соціальною верствою стало селянство.
Старообрядці не пішли на компроміс з владою. До кінця 80-х роках ХХ ст. старообрядські конфесії виявилися набагато слабшими, ніж інші релігійні організації.
Старообрядництво в Україні:
Становище старообрядництва в незалежній Україні значно покращився. Церква подбала про відновлення своїх монастирів у с. Білій Криниці на Буковині. Тут було відкрито жіночий та чоловічий монастирі. На той час там нараховувалось 12 чорниць та 2 ченці. За цей період монастирі зазнали деякої реорганізації, що суттєво вплинуло на розвиток монастирського життя. Нині в Білій Криниці діє лише жіночий монастир. Церквою планується відновлення Вилківського монастиря в гирлі Дунаю, деяких інших монастирів.
Нині в Київській єпархії РПСЦ нараховується понад 60 парафій. В основному вони зосереджені у Вінницькій (14), Чернівецькій (8) та Одеській (15) областях. Обслуговують парафії 31 священнослужитель. Діє 9 недільних шкіл. На території Буковини є два діючі монастирі старообрядців.
За роки радянської влади з місць компактного проживання старовірів відбувся масовий відтік населення в міста. Зокрема помітно поповнилась громада м. Вінниці; нещодавно було збудовано старообрядницький храм в м. Кам’янці-Подільському. В м. Балті Одеської обл. зведено Введенську церкву. В с. Кислицях Ізмаїльського р-ну Одеської обл. при приватній клініці будується старообрядницький храм. Нові храми побудовані в інших селах на Хмельниччині, Вінничиніф. На сьогоднішній день кафедральним храмом Київської єпархії є Успенський храм в м. Києві, який потребує термінового капітального ремонту.
Створено старообрядницьке видавництво «Біла Криниця», яке хоч і випустило лише одне число однойменного журналу, все ж таки виношує плани щодо продовження видавничої роботи. З 1999 р. в Україні зареєстрований «Всеукраїнський православний старообрядницький єпархіальний благодійно-освітній фонд «Пам’ять боголюбців». 21 листопада 2001 р. в Києві було проведено І Всеукраїнську єпархіальну старообрядницьку конференцію. (за матеріалами С.Таранця).