Храм Успіння Святої Богородиці
м.Львів,
вул. Вірменська 7
Єпископ Маркос Оганесян
Основні історичні відомості:
Присутність вірмен у Львові офіційно датується з 1364 р., коли був утворений єпархіальний осередок всіх вірмен Русі, Валахії та Литви. В 1367 р. король Казимир Великий надав вірменам право релігійного самоврядування: главу української єпархії Вірменської Апостольської Церкви призначав Верховний патріарх Католикос всіх вірмен, а потім його затверджував король. Вже у 1363 р. у Львові збудований вірменський кафедральний собор “Успіння Пресвятої Богородиці”, який на століття став головною святинею всіх вірмен Речі Посполитої. Собор зберігся донині й по праву вважається однією з найстаріших і найгарніших пам’яток вірменської архітектури на українських землях.
Серед кліру української єпархії Вірменської Апостольської Церкви завжди існували принаймні дві течії: прихильники традиційної орієнтації на власне національну Вірменську Церкву та прихильники унії з Ватиканом (переважно, церковна верхівка). Існування другої течії було зумовлене багатьма причинами, зокрема сильним тиском на церкву з боку світської влади, довільним (тобто, повністю залежним від ласки світських достойників) невисоким матеріальним рівнем заробітків священиків, відсутністю належної освіти тощо.
Загострення конфліктів між вірменськими старійшинами та церковною ієрархією неодноразово призводило до втручання в церковні справи королівської влади. В 1630 р. вірменська церковна верхівка Речі Посполитої прийняла унію з Римом. Після довготривалої внутрішньої боротьби до кінця XVII ст. всі вірменські громади на українських теренах стали уніатськими.
В той час львівська архідієцезія номінально охоплювала всю територію Речі Посполитої і Валахії. В середині XVII ст. на українських землях було дев’ять вірменських парафій з 3-4 тис. віруючих, 13 церков, близько 23 священиків та декілька ченців. Митрополичою кафедрою вірмен Речі Посполитої був Львів.
Після трьох розподілів Речі Посполитої українські землі були розпорошені між різними державами. Більша частина їх опинилася під владою Росії, західні території стають володіннями Австрії. Проте львівський архієпископ зберігає юрисдикцію над всіма вірменськими парафіями бувшої Речі Посполитої.
На Західній Україні у 1945 р. у Львові були заарештовані всі керівники Вірменської архідієцезії, а також всі вірменські священики. Після арешту вірменського кліру Вірмено-уніатська церква на українських землях остаточно припинила своє існування.
З розпадом Радянського Союзу в Україні почали відроджуватися вірменські парафії. Вже в 1991 р. у Львові, як і в багатьох інших містах України, були офіційно зареєстровані вірменські релігійні громади. Розпорядженням Католікоса Всіх Вірмен Вазгена І було затверджено Українську єпархію ВАЦ. В тому ж самому році українська єпархія Вірменської Апостольської Церкви отримала й офіційну державну реєстрацію. В січні 1997 р. грамота Католікоса Всіх вірмен Гарегіна І надала єпархії канонічне визнання. Головою єпархії був призначений єпископ Натан.
В лютому 2001 р. в єпархіальному керівництві відбулися зміни: владика Натан був призначений патріаршим екзархом і головою Вірменської церкви Великобританії, після якого українську єпархію Вірменської Апостольської Церкви очолив архієпископ Григоріс Буніатян. Нині керівником Української єпархії ВАЦ є єпископ Маркос Оганесян.
Діяльність громади:
На сьогодні Львівська громада не є найчисельнішою в Україні. Багато вірмен виїхало на заробітки. Львів досі є єпархіальним центром вірмен України. Але Львів зберігає історичну славу і найдавніший храм ВАЦ в Україні. Відомий Собор Успіння Пресвятої Богородиці почали будувати 1363 року у стилі вірмено-орієнтальному, 1437 року до нього добудовано ренесансну аркаду. Середня частина храму – барокова – добудована 1630 року. Західна – найновіша – 1908 року. Над входом на подвір’я височіє вежа, споруджена 1571 року. Ансамблем стала вся Вірменська вулиця: незмінне старе планування, будинки з XV по XIX століття із збереженням готичних, ренесансних та ампірних елементів. Так у центрі Львова виник чудовий архітектурний закуток, ніби перенесений з Кавказу. Його творять катедра серед цвинтаря, викладеного старими надгробками, монастирське приміщення вірменських черниць-бенедиктинок із подвір’ям, палац архиєпастирський, будинок для священика. 1925 року під час реставрації Вірменської церкви у віконній ніші знайдено мальовничі фрески кінця XIV століття: постать Ісуса, Святого Івана Богослова у візантійському стилі. На стінах храму збереглися фрески пізнішого часу, а також барельєфи духовних осіб. Після Другої світової війни ансамбль Вірменської церкви використовували не для духовних потреб вірян. Церковне приміщення перетворилося на сховище музейних старожитностей. У 90-х роках ХХ століття віруючі вірмени Львова відродили Вірменську Апостольську Церкву.
Громада прагне відродити не тільки старовинну архітектуру, але й обряди ВАЦ, які є відмінними від православних та католиків і найбільш наближеними до раннього християнства. Церква має свій окремий календар, в основу якого покладено сім днів тижня. Саме тому більшість свят у вірмен–християн є рухомими. До нерухомих свят належать лише Богоявлення (6 січня), Обрізання Господнє (13 січня), Стрітення (14 лютого), Благовіщення (7 квітня). Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня), Введення (21 листопада), Зачаття св. Анною Пресв. Богородиці (9 грудня).
Основою календарного циклу є рухоме свято Пасхи. Характерною особливістю Вірменської Церкви є збереження ранньохристиянської традиції святкувати Різдво Христове водночас з Хрещенням – т.зв. Теофанія або Богоявлення 6 січня.
Причастя у Вірменській Церкві надається у вигляді прісного хліба та нерозбавленого вина. Вживанню прісного хліба Вірменська Церква не надає догматичного значення, а лише, як пояснюють її представники, зберігає давній звичай. А от використання при євхаристії нерозбавленого вина дійсно складає виняткову характерну особливість Вірменської Церкви, оскільки всі інші християнські Церкви вживають вино з водою. При виконанні трисвятої пісні вірмени додають слова “распнийся за ни”, автором яких був монофізит Петро Гнафевс, але отці Вірменської Церкви неодноразово підкреслювали православне значення цього додатку: у трисвятій пісні вірмени звертаються не до всієї Трійці, а лише до другої особи Трійці – до Сина.
Характерною особливістю Вірменської Церкви є також дотримування т.зв. Передового посту, що починається за три тижні до Великого посту.