Пакт Організації Об’єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов’язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 року.
Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73
ПРЕАМБУЛА
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об'єднаних Націй, визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, та рівних і невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру, визнаючи, що ці права випливають з властивої людській особі гідності, беручи до уваги, що за Статутом Організації Об'єднаних Націй держави зобов'язані заохочувати загальне поважання і додержання прав і свобод людини, погоджуються про такі статті:
Частина II. Стаття 2
1. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження...
3. Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується:
а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинено особами, що діяли як особи офіційні;
Стаття 18
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватним чином, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів і вчень.
2. Ніхто не повинен піддаватися примусу, який обмежує його свободу мати або приймати релігію чи переконання за своїм вибором.
3. Свобода сповідувати релігію чи переконання підлягає лише обмеженням, встановлених законом і необхідних для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я та моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб.
4. Держави – сторони цього Пакту зобов'язуються поважати свободу батьків і‚ у відповідних випадках‚ законних опікунів забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань.
Стаття 19
1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне висловлення своєї думки; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.
3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами накладає особливі обов'язки й особливу відповідальність. Отже, воно може бути, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.
Стаття 20
2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.
Стаття 26
Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом.
Стаття 27
У тих країнах, де існують етнічні, релігійні та мовні меншини, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено у праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
