Джецун Джампхел Нґаванґ Лобсанґ Єше Тенцзін Ґ'яцо
Тибетський буддизм — це великий комплекс учень і способів медитації, що включає різні традиції – Хінаяни, Махаяни і Ваджраяни. Склався у 12-15 століттях у Тибеті на базі віровчення і культу буддистської школи Гелуг-ба («жовтошапочників»).ТБ поширений в Тибеті і у прилеглих областях Гімалаїв (частин Індії, Непалу, Бутану). Практикується меншинами в Монголії, Росії (Бурятії, Туві і Калмикії), Китаї. У КНР і колишньому СРСР протягом XX століття (до 90-х років) прибічників тибетського буддизму і лам переслідували, а культові споруди в тибетському стилі (дацани) руйнували або закривали і перепрофілійовували. Тільки з демократизацією 90-х років пов’язане відродження ламаїзму у російських автономіях. Однак китайська влада і досі переслідує Далай-Ламу Тибету. Починаючи з тибетського повстання 1959 року, тибетська діаспора значно посилилася та добилася відомості тибетського буддизму у світі. В результаті і сама релігійна традиція почала набувати популярності.
Для тибетського буддизму, як і для всього буддизму характерні догми про тотожність буття і страждання, про необхідність спасіння від буття шляхом подолання «вічного переродження». Головне місце в культі належить шануванню лам і хубілганів (тобто «живих богів», якими вважаються Далай-лама і панчен-лама), що оголошується найважливішим чинником спасіння.
Унікальним для тибетського буддизму є те, що починаючи з 13 століття, традиція передачі як учення, так і духовної і світської влади, проводиться в рамках ліній перерождення (тулку) видних буддистських діячів. Це відрізняє тибетську культуру від інших, де переважають такі способи обрання лідерів, як спадковий і виборний. У своєму розвитку дана ідея привела до об’єднання духовної і світської влади в лінії Далай-лам.
В Україні послідовники цієї гілки буддизму з’явилися на початку 90-х рр.